з сьогоднішнього дня я оператор у кол центрі.

робота класна, але мене сильно-пресильно засмутило те, що одяг за статутом у працівників повинен бути офіціально-діловим. чорний низ, білий верх. джинси і неформальний стиль суворо забороняються... ФАК ((((

нова робота забирає багато сил та  енергії голосових зв"язок)))
зате, навчуся гарно балакати і забалакувати)

багато нових знайомств і вражень, і я вже не так  концентруюся на собі і своїх переживаннях. це добре. мабуть.
в аську не заходжу, вдома на дзвінки відповідає мама. перенасичення розмовами...  потрібен час на акліматизацію...

video.i.ua/user/1086627/10894/49381/

це відео я побачила сьогодні випадково по телевізору...хоча я не поважаю російську музику, принаймні ту,якою зомбують наших слухачівглядачів по радіо- телеефірах , та ця музика мене причарувала. і нетиповий для СНД кліп,що також сподобався. чомусь відразу пригадався "Готель "Мільйон доларів" з його тендітною вразливістю почуттів.

СПРАВЖНІСТЬ

Босі ступні,що не бояться доторкатися до брудного асфальту, контраст між чистотою душі і засміченістю, надмірною урбанізацією фону,високі будівлі, що ховають від природного, за якими навіть не можна побачити сонця; смішні, але такі безпосередні танці зі своєю тінню, руки, що хапають повітря і тягнуться до небес...дитяча відкритість.
на жаль, нерозтрачені ніжні почуття і піклування потрібне лише тряпічній ляльці, лише з нею можна говорити по душам, вона почує, зрозуміє і не висміє.
нам під силу втекти з клітки, щоб стати божеільним вільним...назавжди

Солнце играет с огнем, мы играем с ветром...

найсумніше те, що люди, які мають оцю рідкісну, прекрасну, вразливу душу, дуже рідко зустрічають одне одного.можливо тому, що бояться відкритися ближнім, відчуваючи себе не-зро-зу-мі-ли-ми і не-по-чу-ти-ми.

п.с хтось знає чи можливо до запису додати відеоролик?

буду заходити і писати, чесно-пречесно. хоча зізнаюся, що важкувато одночасно вести декулька блогів-щоденників. повторюватися не хочеться, а наснаги,часу і красномовства заледве вистачає на один...